……Я не така……

І знову сумно.. За вікном мовчки бігають люди, у когось лунають телефонні дзвінки, у когось в навушниках грає вже звична для нього музика. На землі лежить, зовсім байдужий до всіх цих буднів, сніг.
Всі щасливі…. І лиш у мене в серці висить важкий камінь. Лиш я незадоволена цими нав’язливими буднями… Кожен поспішає у своїх справах і лиш я, сидячи за партою у своєму коледжі, незнаю куди себе діти.. Я безглуздо посміхаюсь всім, жартую, але…. Більше я так не можу… Я не можу дарувати всім свою награну посмішку.. Це негарно, неввічливо, неправильно по відношенню до всіх оточуючих мене людей… Посмішка повинна бути справжньою, теплою, приємною, тією, яка даруватиме всім позитив… Але, як би я не старалась, я не можу зробити надто задоволене всім обличчя… Мені важко…
Я бачу всі ці безглузді людські справи, безглузді думки… Вони переймаються тим, що насправді взагалі їм нетреба або ще гірше взагалі їх не стосується.. Вони самі створюють собі конфлікти, проблеми… І лише я, у свої досить малі сімнадцять років, бачу все це.. Бачу бруд, яким вони обливають один одного поза очі, бачу всі ці досить дитячі жарти, бачу нікчемні шляхи здолання проблем… Я не кажу, що я занадто правильна, що я завжди роблю все так, як треба. Ні, я також не янгол. Я також в свій час робила безліч прикростей. Але мої погляди на життя та суспільство ростуть. Я стараюсь бачити красу того, чого люди просто не помічають, не мають бажання бачити, чого вони не беруть до уваги.. Вони просто більшість свого дорогоцінного шляху присвячують собі коханим.. Я погоджуюсь це треба, але в міру.. Не треба переставати забувати про красу природи, про красу життя.. Люди, не будьте егоїстами!! Вам просто байдуже все і всі… Шкода.. Просто мабуть я не така….